Анотація "Війна як внутрішнє переживання", Ернст Юнґер
«Війна як внутрішнє переживання» – це друга книга Ернста Юнґера, німецького офіцера та письменника. У цьому творі, як і в його відомих мемуарах «У сталевих грозах», ідеться про Західний фронт Першої Світової. Натомість тут Юнґер уже з перспективи 1920-х робить спробу філософського осмислення війни: розмірковує над тим, як війна змінює людину, як впливає на кохання, мистецтво, літературу, політику – і пояснює, чому помиляються пацифісти.
Читати все
Про книжку "Війна як внутрішнє переживання"
Література про війну, напевно, є особливим напрямком літератури як такої. Особливо, коли вона належить перу очевидців подій. І зовсім неважливо, мемуари перед нами чи художній роман, велика проза чи вірші, або ж драматургія. Ці книги об’єднує дещо інше – величезний внутрішній енергетичний заряд, квінтесенція власного досвіду та емоції людини, життя якої війна поділила на «до» й «після».
"Війна як внутрішнє переживання" - це філософський твір Ернста Юнґера, в якому він зосереджується на осмисленні війни з перспективи 1920-х років. Книга є продовженням його мемуарів "У сталевих грозах" і розглядає Західний фронт Першої світової війни.
Найбільша цінність цього твору полягає в тому, що Юнґер розглядає війну як внутрішнє переживання. Він досліджує, як війна впливає на людей, змінює їх, і відповідає на питання про її вплив на кохання, мистецтво, літературу та політику. Автор також супротивиться пацифістам, пояснюючи свою точку зору.
"Війна як внутрішнє переживання" пропонує читачам глибокі філософські роздуми, які спонукають до власних рефлексій, переосмислення не лише історичних подій Першої Світової війни, але й власних морально-етичних установок. Юнґер, як військовий офіцер, має безпосередній досвід війни, і його роздуми є дорогоцінним додатком до розуміння військових конфліктів.
Ця книга надає читачам можливість поглянути на війну з неочікуваного ракурсу та зрозуміти її вплив на людську природу. Вона пропонує глибокі інсайти та провокативні думки, які залишають важливі сліди у читачів. "Війна як внутрішнє переживання" - це вагомий твір, який варто прочитати для кращого розуміння військової дійсності та її впливу на людську психологію.
Подібна література має неабияку цінність та буде доречною як для пересічного читача, так і для дослідника, що цікавиться історією, філософією, політологією, військовим мистецтвом. Адже "Війна як внутрішнє переживання" - це книга про Першу світову війну від провідного німецького письменника, громадського діяча та філософа 20-го сторіччя, котрий прожив дуже довге життя, став свідком та безпосереднім учасником геополітичних, соціокультурних та історичних зламів всього світу, свідком смерті старої епохи ХІХ століття з її класичністю, неспішністю, ментальними установками та народженням ХХ століття – грізного, динамічного, такого швидкого й такого насиченого, котре вихором пройшлося по долі людства. Більше того, Юнгер в чомусь був і сам втіленням того ж таки ХХ століття, ровесником якого він фактично став. Але найбільш цікаве те, що автор приймав безпосередню участь у воєнних діях. Книга містить розповіді, які переплітаються між собою. Видання багате на цікаву та захопливу інформацію про події Першої світової війни. Рекомендуємо цю книгу усім, хто цікавиться воєнною літературою. А ще рекомендуємо придбати її саме у нашій мережі магазинів. Варто зазначити, що "Книгарня Є" пропонує дуже різнопланову й цікаву літературу, котра зацікавить широкий спектр читачів та підкорить серця навіть справжніх книжкових гурманів. На сайті магазину можна оформити замовлення у онлайн режимі. Зробити це надзвичайно легко та швидко. А завітавши до одного з магазинів мережі, можна придбати книгу напряму. Вона знаходиться у розділі "Воєнна проза". Серед літератури цього відділу радимо звернути увагу на видання "Цуцик" Віталія Запеки.
Хороша книга, хоча вона більше для чоловіків, але було цікаво прочитати. А також дуже гарне видання.
Після прочитання "В сталевих грозах" було цікаво прочитати і цю книгу, щоб відслідкувати зміну сприйняття автором війни.
Сама книга зроблена якісно, має зручний невеликий формат.
Чудова книга.
Ернст Юнґер «Війна як внутрішнє переживання»
Читати всеЩиро зізнаюся – перша книга Юнґера. Також щиро зізнаюся – перша книга про Першу світову (каламбур!). Чому так? Бо тривалий час я зовсім не цікавився цім проміжком історії – мені більш приваблювала історія Другої світової (будучи євреєм я природньо тяжів до вивчення історії Ґолокосту) та історія ОУН-УПА (як опір російському імперіалізмові).
Але війна на Донбасі відкрила мені таке несподіване явище, як добровольчий батальйон. Зазирнувши у історію, я дізнавсь про існування під час тої-таки Першої світової «фрайкорів» – добровільних формувань небайдужої й зухвалої німецької молоді, яка ґартувала себе у вирії битв на початку ХХ сторіччя. Що ними рушало? Почуття Батьківщини – саме так, з великої літери. Ким був Ернст Юнґер – одним з тисяч тих, хто боронив свій край.
Він багато чого написав – загалом був час: Ернст прожив сто два роки і окрім великих праць писав есеї й статті. Юнґер вважається провідним німецьким філософом 20-го сторіччя. На відміну від Ремарка, який був на війні 2 тижні й Ґемінґвея, який на ній взагалі не був, Юнґер не теоретик війни, а її учасник, ба більше – він її герой. Ернст керував ротою і його шлях надзвичайно схожий на шлях Євґена Коновальця – обидва з низів й досягли великих успіхів й обидва були інтелектуально обдаровані.
Тепер все ж про книгу: вона містить у собі есеї, які тім не менш переплітаються у єдину розповідь, позаяк так і задумувались. Юнґер ґвалтує вас як завзятий маніяк – саме так, бо йому глибоко плювати на ваші відчуття і вашу нервову систему: не хочете – не читайте. Він чесно каже про все, що побачив, все, що осягнув і з талантом непересічного поета він романтизує Першу світову – вірить в кожен свій крок, не жаліє ворога, хоча з тим і поважає його, згадуючи як ставив над ворожими могилами хрести. Він свято вірить у справу ландскнехта – воїна від природи. З тим він елітарізує війну і назвати його демократом не відкривається рот (годі й казати про пацифізм) – Борхес не просто так був обурений книгою, назвавши її «жахливим нагромадженням метафор з метою піднести до рівня лицарства жах війни». Так, Борхес правий – але з тим що відомо Хорхе Луїсу про Першу світову? Він аргентинець і він пацифіст – згодом Борхес напише «Німецький реквієм», де дуже ґрунтовно покаже своє ставлення до Юнґера – але цю суперечку ґеніїв залишмо вже їм.
Погодьмось – Юнґер жорстокий реаліст, але також і погодьмось – Юнґер жахливий романтик. Він водночас і співець і журналіст. Він може заримувати кров із кістками, а наприкінці з’ясується, що мова про відвічну світову красу. В цьому Юнґер – німецький Бодлер. Він так само ще експерименттуватиме з наркотиками і ще писатиме про це – от тобі й тяглість традиції.
Як бути з поглядами? Розібратися самим – Юнґер достатньо поважає читача, аби не розжовувати йому своїх поглядів. Читайте – і розумійте. А бути згодними чи ні – рішення ваше. Але я однозначно раджу – услід за «Нотатками» Рільке. Тому що «історія-сука», як каже Оксана Забужка, має жахливу любов повторюватись однаково і підступно.
Тож читайте – й нехай по вас проїдеться важка машинерія Першої світової.